Уявіть, що ви мандрівник у чужій країні. До вас підходить місцевий житель і починає лепетати незнайомою мовою. Він виглядає серйозним і кудись вказує. Але слів не розшифруєш, як не старайся.
 

Приблизно така позиція маленької дитини, коли вона вперше стикається з мовою. Насправді, здавалося б, вона опинилася в ще складнішому становищі. Її світ не тільки сповнений безперервного балаканства; на відміну від нашого гіпотетичного мандрівника, вона навіть не підозрює, що ці люди attempting для спілкування. І все ж до чотирьох років кожна нормальна когнітивно дитина на планеті перетворюється на лінгвістичного генія: це ще до офіційного навчання в школі, до того, як вони вміють їздити на велосипеді, зав’язувати шнурки чи робити елементарне додавання та віднімання. Це здається дивом. Завдання пояснити це диво було, мабуть, центральною проблемою наукового вивчення мови вже понад 50 років.

Хештег, або #, нещодавно отримав назву UK children's слово року. Дитячі словники видавництва Oxford University Press проаналізували 120 421 статтю щорічного конкурсу оповідань BBC Radio 2. Вони виявили, що діти віком до 13 років використовують символ хештегу по-новому: щоб додати акцент або позначити коментар у своїх історіях. За словами Вініти Гупти, керівника відділу дитячих словників OUP, приклади цього явища можуть включати: «Це чудовий день, #сонячний» або «У мене найкраща сім’я, #fantasticfamily».
 

Ця знахідка примітна з двох сторін. По-перше, хештег — це, очевидно, не слово. Він був розроблений для використання в стрічках Twitter. Отже, як це може набути нового значення, риси, яка зазвичай є збереженою мовою? Відомі приклади зміни мови включають слово «королева», яке 1000 років тому могло означати жінку або дружину. Сьогодні воно стосується виключно жінки-монарха.

Що ви отримаєте, якщо схрестите кенгуру зі слоном?

​

Вам доведеться почекати на кульмінацію, але у вас уже повинні бути осколки сенсу. Звичайно, жарти не обов’язково повинні бути такими смішними, але якщо вони взагалі хочуть працювати, вони повинні створювати щось, що виходить за межі простих слів.

​

Мова – це тканина, яка об’єднує нас у повсякденному соціальному житті. Ми використовуємо його, щоб пліткувати, влаштуватися на роботу та звільнити когось. Ми використовуємо його, щоб спокушати, сваритися, пропонувати шлюб, розлучатися і так, говорити дивну приколу. За відсутності телепатії це дозволяє нам взаємодіяти з нашими найближчими та найріднішими, а у нашій віртуальній мережі цифрового спілкування – із сотнями людей, яких ми, можливо, ніколи не зустрічали.

​

Але хоча зараз ми знаємо дуже багато про деталі граматичних систем приблизно 7000 мов світу, науковий прогрес у розробці таємничого еліксиру спілкування – сенсу – виявився набагато міцнішим горішком.

Використання емодзі стало глобальним явищем. До 2015 року понад 6 мільярдів емодзі щодня надсилали понад 90 відсотків онлайн-населення світу.2 Сьогодні емодзі перевершує навіть англійську мову.
 

Для деяких емодзі є попередженням про смерть справжньої мови. Професійний мистецтвознавець і критик Джонатан Джонс, написавши в The Guardian newspaper у 2015 році, стверджував, що «після тисячоліть болісного вдосконалення, від неписьменності й далі до Шекспіра викинь це все». Він проголосив, що Emoji — це «великий крок назад для людства». Його насмішка чітка: «Використовуйте емодзі, якщо хочете, я буду дотримуватися мови Шекспіра».
 

Але чи справді мова є головним двигуном у нашому повсякденному світі спілкування?